Як формувати репрезентативну вибірку?

  Для досягнення зовнішньої валідності експерименту особливе велике значення має відбір досліджуваних для участі в експерименті.

  Генеральна сукупність – це вся сукупність потенційних досліджуваних, які можуть бути об’єктами даного психологічного дослідження і на яких планується поширити експериментальні результати. Її вибір залежить від цілей дослідження.

  Вибірка – велика кількість людей, що обирається з генеральної сукупності і бере участь у дослідженні.

  Ці досліджувані, як правило, розподіляються на контрольну (КГ) й експериментальну групи (ЕГ). При цьому досліджувані повинні бути правильно розподілені по КГ і ЕГ так, щоб всі групи були еквівалентними.

  Головна вимога до вибірки – її репрезентативність (представленість) – адекватності характеристик досліджуваних (вік, освіта, стать, умови їхнього життя тощо) відповідним характеристикам популяції, що вивчається. Т.б. вибірка повинна якісно і кількісно представляти, моделювати генеральну сукупність, основні типи потенційних досліджуваних, оск. висновки, що одержуються в експерименті, поширюються на всіх членів популяції, а не тільки на представників цієї вибірки.

   Процес формування вибіркової сукупності в соціологічному дослідженні повністю можна описати за допомогою таких п´яти характеристик.

1. Кількість ступенів відбору.

2. Тип виділених об´єктів репрезентації при переході від одного ступеня відбору до іншого.

3. Тип районування виділених об´єктів репрезентації на проміжних ступенях відбору.

4. Способи відбору об´єктів репрезентації та одиниць спостереження на кожному ступені.

5. Розмір та обсяг вибіркової сукупності (кількість одиниць спостереження, відібраних на останньому ступені відбору). 

Розглянемо детальніше кожну з характеристик.

Ступінь відбору

  Об´єкт репрезентації слід відрізняти від одиниці спостереження. Об´єктами репрезентації називають елементи вибіркової сукупності, тобто територіальні спільноти та організації, в яких, у свою чергу, концентруються одиниці спостереження. Одиниці спостереження — це елементи сформованої вибіркової сукупності, які безпосередньо є джерелом соціальної інформації. І об´єкти репрезентації, і одиниці спостереження становлять соціальні об´єкти, яким властиві характеристики, що є суттєвими для предмета конкретного дослідження. Об´єкт репрезентації та одиниці спостереження можуть збігатися й відрізнятися. Вибірка є одно-ступеневою тільки тоді, коли на першому ж ступені відбору об´єкти репрезентації та одиниці спостереження збігаються.

Тип виділених об´єктів репрезентації при переході від одного ступеня відбору до іншого

На кожному ступені відбору виділяють проміжні об´єкти репрезентації, які у більшості випадків є "природними одиницями", тобто утвореннями природними, такими як політико-адміністративні райони, населені пункти, підприємства, установи, цехи, академічні групи, бригади тощо.

Виділяють два типи об´єктів репрезентації: політико-адміністративні одиниці (область, різні види населених пунктів, сільради тощо) і промислові та сільськогосподарські підприємства, установи, заклади освіти тощо. На кожному проміжному ступені відбору процес виділення об´єктів репрезентації починається з групування їх за певними ознаками у типологічні групи, з яких виділяються один або кілька найтиповіших представників. Під способом районування виділених на проміжних ступенях відбору об´єктів репрезентації розуміють алгоритми або методи типологізації їх (або одиниць спостереження) у групи, з яких відбирають найтиповіших представників.

У соціологічній і статистичній літературі описано низку алгоритмів і методів типологізації елементів у групи. Наведені методи та алгоритми типологізації можна класифікувати по-різному. Залежно від мети типологізації за основу класифікації беруть різні ознаки.

Можна виділити кілька найзагальніших видів алгоритмів і методів типологізації. До першого виду належать усі методи, що Ґрунтуються на автоматичній класифікації об´єктів дослідження. Другий вид об´єднує всю сукупність методів, що послідовно пов´язані з застосуванням факторного та кластерного аналізів, за допомогою яких відбувається дальша типологізація об´єктів дослідження. Третій вид описує методи якісного, змістовного аналізу ознак (що, зрозуміло, не виключає використання статистичних методів, що ґрунтуються на взаємозв´язку кількості страт з оцінкою дисперсії базової ознаки або з величиною витрат на проведення дослідження).

Дві вибірки подібні лише тоді, коли тотожні не тільки характеристики, що описують структуру процесу формування вибіркової сукупності, а й набори ознак, на підставі яких відбувається районування об´єктів репрезентації на проміжних ступенях відбору. Інакше застосування одних і тих самих алгоритмів і методів типологізації може призвести до того, що в типові групи буде об´єднано різні об´єкти репрезентації. Отже, незважаючи на те що структура вибіркового процесу залишається незмінною, в результаті матимемо вибіркову сукупність, яка складається з якісно відмінних об´єктів репрезентації на останньому ступені відбору.

Тип районування виділених об´єктів репрезентації на проміжних ступенях відбору

Побудуємо складну класифікацію типів та видів відбору (тобто відбори класифікуватимуться не за однією, а за кількома ознаками).

На першому етапі класифікації за основний критерій поділу існуючих типів відбору правитиме спосіб виділення одиниць відбору. Це дасть нам змогу виділити три типи відбору: суцільний, випадковий та невипадковий.

Під суцільним мається на увазі відбір, у процесі якого всі одиниці сукупності підлягають обстеженню або всі об´єкти репрезентації переходять на наступний ступінь відбору. Під випадковим відбором одиниць сукупності будемо розуміти відбір, за якого кожна одиниця генеральної сукупності матиме однакову або майже однакову ймовірність потрапити до вибіркової сукупності. Невипадковим (спрямованим) будемо називати відбір, за якого одиниці вибіркової сукупності відібрані за певним критерієм. Випадкові та невипадкові типи відборів мають кілька видів.

Способи відбору об´єктів репрезентації та одиниць спостереження на кожному ступені

  Під імовірнісними розуміють відбори, за яких, по-перше, кожна одиниця генеральної сукупності зберігає рівну або майже рівну ймовірність бути відібраною до вибіркової сукупності і, по-друге, сформована таким чином вибіркова сукупність має бути досить великою за обсягом. За такого відбору елементи генеральної сукупності представлені у вибірці з імовірністю, близькою до відповідного значення в генеральній сукупності. Отже, у вибірковій сукупності немовби відтворюється розподіл ознак генеральної сукупності, що нас цікавлять.

Районування не є відхиленням від принципу випадковості при побудові вибірки, тобто в цьому разі кожна одиниця сукупності, як і раніше, має однакові шанси потрапити до вибірки, оскільки районовану вибірку можна вважати рівнозначною ряду випадкових вибірок із підсукупностей — типових районів. Разом з тим районування за умови умілого використання має своїм результатом меншу, ніж імовірнісна вибірка, дисперсію оцінок. Найточніші результати одержують, коли типові групи виділені так, що одиниці всередині кожної з них мають найбільшу схожість, тоді як одиниці з різних районів помітно різняться, оскільки помилка районованої вибірки зумовлена лише варіацією всередині виділених типових груп. Як ознаки розшарування використовуються тільки ознаки, що корелюють з досліджуваними характеристиками. Представництво таких ознак у відсотках у генеральній сукупності відоме, наявність або відсутність їх у кожній одиниці сукупності можна чітко визначити ще до початку дослідження.

Під гніздом розуміють проміжний об´єкт дослідження, який відбирається на кожному ступені і є висхідною сукупністю для наступного відбору. Гніздами можуть бути різні одиниці відбору, починаючи з міста, району і закінчуючи виробничими бригадами, сім´ями та ін. Використання гнізд суттєво ускладнює методику вибіркового обстеження, оскільки вивчення одиниць дослідження, які належать до одного й того самого гнізда, дасть значно менше інформації, ніж вивчення тієї ж кількості одиниць, розміщених у різних гніздах.

Гніздовий відбір має суттєві організаційні переваги порівняно з імовірнісним і районованим відбором. Легше зробити відбір та вивчити кілька колективів, бригад, цехів тощо, які знаходяться в одному місці, ніж кілька сотень розкиданих у просторі респондентів. Процедура відбору дає змогу сконцентрувати вибірку у порівняно невеликій кількості пунктів. У більшості випадків генеральна сукупність має чітке природне розчленування на гнізда (хоча можливі також "штучні" гнізда).

Систематична вибірка — це, як правило, вибірка з різних алфавітних списків, картотек тощо. Відбір одиниць відбувається через один і той самий інтервал (крок) у вихідному алфавітному чи пронумерованому списку, до того ж номер у списку, з якого починається відбір, визначається випадково.

Найпоширенішим серед невипадкових методик формування вибіркової сукупності є квотний відбір. Відбір за квотами відрізняється від випадкових методик кількома ознаками. На відміну від імовірнісного (як одного з видів випадкового відбору), він передбачає наявність статистичних даних за низкою суттєвих або корелюючих з ними характеристик генеральної сукупності. Відповідно до складу генеральної сукупності встановлюють квоти для певних суттєвих ознак (переважно соціально-демографічних). У такий спосіб намагаються досягти адекватності вибіркової та генеральної сукупностей. Інтерв´юер, одержуючи завдання опитати заплановану кількість одиниць у квоті, сам здійснює вибір одиниць, що потраплять до вибірки.

Одним з видів невипадкового відбору є метод основного масиву. Спостереженню підлягає така група одиниць генеральної сукупності, частка якої, на думку дослідника, "цілком достатня" або "досить значна". Не виключені випадки, коли одиниці генеральної сукупності беруться довільно, на підставі "інтуїції" дослідника. Позитивним моментом такого підходу є його економічність. Проте "цілеспрямовані" відбори, як і відбори методом основного масиву, переважно довільні щодо ознак, суттєвих стосовно явищ, що вивчаються, та інтерпретації одержаних даних. Застосування методу основного масиву можливе лише в тому разі, коли дослідник цілком упевнений, що частина сукупності, яка не потрапила до вибірки, не може впливати на висновки дослідження. Якщо такої впевненості немає, застосовувати метод не можна.

Одним з видів невипадкового відбору є стихійний відбір.  Будуючи вибіркову сукупність методом стихійного відбору, соціолог не має можливості забезпечити відповідність вибіркової сукупності генеральній за всіма ознаками, що характеризують одиницю спостереження.

Головними чинниками, що визначають природу стихійного відбору, є готовність соціолога мати справу з максимально доступними одиницями сукупності (чинник доступності), а також його прагнення гарантувати за умови обмежених ресурсів вихід на ті одиниці сукупності, які мають шукані ознаки (чинник цілеспрямованості). Перший чинник означає, що організатор дослідження готовий погодитися з тим, що рішення про занесення до вибірки належить потенційному респонденту. Другий чинник передбачає, навпаки, що це рішення належить досліднику.

Прикладами опитувань, що проводяться за допомогою стихійного відбору, є дослідження "маятникової міграції" населення. Опитування респондентів відбувається в електропоїздах, автобусах тощо. Для інтерв´юера важлива лише належність респондента до "мігрантів" та згода його відповісти на запитання інтерв´юера (респондент сам заносить себе до вибірки).

Розмір та обсяг вибіркової сукупності (кількість одиниць спостереження, відібраних на останньому ступені відбору)

Величина експериментальної вибірки визначається цілями і можливостями, а також видом статистичних мір і обраною точністю (вірогідністю) прийняття або відкидання експериментальної гіпотези.

  Чисельність вибірки в більшості випадків варіює від 1 до 100 осіб, але може досягати декількох тисяч чоловік.

  Доцільно, щоб вибірка складала не менше 30-35 осіб, а з урахуванням природного відсіву слід передбачити чисельність вибірки на 5-10% більше, ніж потрібно, оскільки частина з них буде “відбракована” у ході експерименту або при аналізі експериментальних протоколів (не зрозуміли інструкцію, не прийняли завдання, дали “девіантні” результати й т.д.).

  У разі факторного експерименту кількість досліджуваних повинна не менш ніж у 3 рази перевищувати кількість параметрів, які реєструються в експерименті.

  Що стосується складу за статтю і віком, то рекомендується (крім спеціальних випадків) розбивати загальну групу на підгрупи чоловіків і жінок і обробляти дані окремо для кожної підгрупи. Віковий склад визначається відповідно до цілей дослідження.

Використані джерела:

1. Приклад формування репрезентативної вибірки. Навчальні матеріали онлайн. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 1

2. Експериментальна вибірка. Файловий архів студентів. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 2

3. Соціологія. Вибірка в соціологічному дослідженні. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 3

Соціологічне дослідження

Питання соціологічних досліджень знайшло широке відображення в роботах сучасних авторів, які, розглядаючи сутність соціологічного дослідження, визначають його як систему логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Конкретні соціологічні дослідження проводяться для одержання об'єктивної інформації про різні аспекти соціальної реальності. Сформульовані висновки можуть трактуватися як із загальносоціологічної точки зору, так і з позицій спеціальних, галузевих теорій.

Соціологічне дослідження є провідним методологічним елементом соціології, в якому знаходить свій концентрований вираз уся система знань даної науки.

 У ньому можна розрізнити дві основні частини – теоретичну (концептуальну) та методичну (інструментальну). Подекуди в джерелах з емпіричної соціології зустрічається програма соціологічного дослідження, яка складається з трьох частин – теоретико-методологічної, методичної (процедурної) та організаційно-технологічної.

Методологічна функція діалектики і філософії історії, як стверджує В.П.Савельєв [2], полягає у визначенні фундаментальних підходів до стратегії використання теоретичної частини цього методу. Ефективність цієї частини соціологічного дослідження як методу пізнання соціальної реальності визначається якістю володіння культурою діалектичного мислення та загальною теоретичною підготовкою. 

Друга складова частина програми соціологічного дослідження – методична (інструментальна), яка тісно пов’язана з іншими елементами конкретних соціологічних досліджень, котрі завжди спрямовані на вивчення реальної ситуації, на конкретний аналіз соціальних процесів, їх залежностей та взаємозв’язків.  

Надзвичайно важливе значення в соціологічному дослідженні мають також такі його компоненти, як відбір характеристик об’єкта та предмета дослідження і відповідних показників, засобів їх виміру (побудова шкал для фіксації кількісних та якісних характеристик), які дозволяють досить певно відображати й оцінювати стан соціального явища і можливості його перетворення чи трансформації у конкретній площині координат. Продуктивне застосування методичної (або інструментальної) частини соціологічного дослідження потребує адаптації методологічних принципів шляхом наповнення їх абстрактно-універсальних форм спеціалізованим змістом. Цю функцію виконують спеціальні соціологічні теорії (“теорії середнього рівня” – Т.Мертон), які становлять безпосередньо теоретично-методологічну і методичну (процедурно-інструментальну) основу емпіричного вивчення суспільних процесів. Специфіка цих теорій знаходить свій вираз, по-перше, в тому, що вони орієнтують суб’єкт на визначення специфіки прояву загально-соціологічних законів історичного розвитку в певних, чітко обмежених у просторі й часі соціальних явищах, а по-друге, в тому, що самі ці теорії, відображаючи розвиток тих чи інших сторін соціуму, живлять і стимулюють філософію, історію, політологію, культурологію тощо.

Однією з центральних методологічних проблем конкретно- соціологічного дослідження є перетворення емпіричного соціального факту в науковотеоретичний соціальний факт проблем: 1. У залежності від мети дослідження вирізняються проблеми гносеологічного і предметного характеру; виникнення перших зумовлено браком інформації про стан і тенденції змін певних соціальних явищ і процесів; по-друге, предметні проблеми породжуються зіткненням суперечливих інтересів, наслідком чого може виникати дестабілізація соціальних інститутів. 

2. За своїм “носієм” проблема може являти собою суперечність, що зачіпає інтереси соціально-демографічних, національних, професійних, політичних та інших груп, державних установ, виробничих підприємств тощо. 

3. За масштабами розповсюдження соціальна проблема може мати міжнародний, національний або регіональний характер.

4. За тривалістю дії проблеми можна поділити на епізодичні, систематичні та довготривалі. 

5. За глибиною суперечності можуть бути: 

• Однопланові (наприклад вибори на альтернативній основі);

• Системні (наприклад зростання злочинності); • Функціональні, породжені порушенням сталих причинно-наслідкових зв’язків соціального явища чи процесу (наприклад злам усталених відносин у розподілі соціальних благ при переході до ринкових принципів організації економічного життя суспільства).

Методологічна чіткість при визначенні проблеми конкретно-соціологічного дослідження є однією з провідних умов його успіху. Адже залежно від обраної проблеми проводиться визначення об’єкта і предмета дослідження. 

Об’єктом соціологічного дослідження може виступати носій конкретної соціальної проблеми, яка турбує соціальну спільноту, групу, а також соціальні інститути, соціальні явища та процеси тощо. Об’єкт виступає носієм суб’єктивного фактору в суспільстві, відрізняється свідомою активністю, проявом волі, наявністю інтересів, цінностей та мотивів, він часто-густо досить складний та поліфункціональний, може мати в собі протиріччя, репрезентувати статистичну та вірогідну природу. Досить часто вивчати об’єкт доводиться в динаміці розвитку у взаємозв’язку з іншими об’єктами, які мають унікальний та неекспериментальний характер побутування в соціальному часі та просторі. В об’єкті дослідження соціолог повинен відшукати ті його сторони і властивості, в яких у найбільш повному вигляді знаходить свій вияв суперечність, конкретна проблема, що підлягає вивченню. Ці сторони і властивості і становлять предмет дослідження. Можна стверджувати, що поняття “об’єкт” більш широке, ніж “предмет” дослідження. 

Предметом дослідження може виступати окрема характеристика чи ознака об’єкта соціологічного дослідження. Таким чином, у предметі соціологічного дослідження знаходять теоретичне відображення істотні взаємозв’язки проблеми й об’єкта дослідження.

 Вирішення наукової проблеми розпочинається насамперед з пошуку та визначення термінів та зазначених ними понять. 

Наступний етап – встановлення взаємозв’язку та субординації понять, визначення їх місця в понятійному апараті теорії, на основі якої будується дослідження. Потім визначаються терміни, які допомагають сформулювати гіпотези. Адже понятійний апарат теорії – це своєрідна координатна сітка, на якій можна розташувати соціальні факти та дати їм відповідну дефініцію та інтерпретацію.

Завершальною фазою розробки методологічного розділу програми соціологічного дослідження є формулювання гіпотез і завдань дослідження. 

У широкому значенні гіпотеза (від грец. hypothesis – передбачення) – наукове припущення або гіпотетичне судження про закономірності (причинні зв’язки) явищ та процесів, істинність яких невизначена.

Існують такі вимоги до гіпотез:

1. Гіпотеза не повинна мати суперечностей щодо неодноразово перевірених фактів та теорій. 

2. Вона повинна поширюватися на всі без винятку явища та 32 процеси, які підлягають аналізу. 3. Гіпотеза не повинна містити понять, які не мають конкретної емпіричної інтерпретації та яку неможливо перевірити. 

4. Гіпотеза повинна „передбачати” способи її перевірки. Гіпотеза в соціологічному дослідженні – це науково обґрунтоване передбачення про структуру соціальних об’єктів, характер елементів та зв’язків між ними, про механізми їх функціонування та розвитку. 

У соціологічному дослідженні гіпотеза може виконувати декілька ролей. Насамперед вона допомагає визначити явища, факти та процеси, серед яких потрібно шукати відповідь. Більш того, вона визначає більш-менш чітке формулювання самого запитання, а також передбачає вихід за межі наявного знання, націлює соціолога на певний результат. Потрібно додати, що гіпотеза вказує метод отримання результату наукового пошуку. 

До основних особливостей гіпотези можна віднести те, що її можна спростувати (коли вона не підтверджується) та підтвердити (верифікувати). Досить важлива евристична роль гіпотези, яка дозволяє отримати нове знання, відкрити невідомі факти, тенденції та закономірності функціонування і розвитку соціальних об’єктів. 

Попереднє висування гіпотез визначає внутрішню логіку дослідження. Гіпотези сприяють оперативності дослідження, підказують правильний вибір об’єкта і методів збору емпіричної інформації. Досить важливо, щоб гіпотези не обмежували наукового пошуку і не визначали заздалегідь його результатів. Соціологічні гіпотези мають бути сформульовані однозначно, без використання не визначених чітко понять. 

Джерелами висування гіпотез можуть бути маловідомі факти, аналогії, буденна свідомість, здоровий глузд, неординарні ідеї тощо. Формулювання гіпотез – це творчий, надзвичайно складний процес. Особливо важким етапом у ньому постає саме процес формулювання гіпотези, який передбачає її побудову та визначення, перевірку та уточнення на основі вимог новизни, каузальності, після чого вона здобуває статус наукової гіпотези. Разом з тим здійснюється перевірка змістової істинності гіпотези, з’ясування її відповідності та логічної несуперечливості. При цьому використовується також експериментування з гіпотезою „подумки”. Зрозуміло, що кінцева її перевірка здійснюється лише після завершення соціологічного дослідження.

 У різних науках понятійний апарат теорії має різний ступінь обґрунтованості та є своєрідним показником рівня розвитку науки.

Понятійний апарат надзвичайно важлива умова в перевірці гіпотез наукового дослідження. Вона здійснюється на базі емпіричного матеріалу, який був зібраний у процесі дослідження. Але для того, щоб перейти від теоретичного вивчення явищ до рівня емпіричного, потрібно здійснити таку інтерпретацію базових (ключових) понять, яка б дозволила їх порівняти з реальними фактами. Іншими словами, така процедура повинна репрезентувати кожну із складових понятійного апарату конкретного дослідження у вигляді процесу, який можна спостерігати чи діагностувати. 

Кожне наукове дослідження розпочинається із вивчення історії термінів, вивчення соціально-економічних, політичних, психологічних аспектів їх побутування та динаміки розвитку. 

У соціологічних дослідженнях виникає ситуація, коли при вивченні соціальних проблем дослідницька група має справу з абстрактними поняттями, які досить важко порівняти з емпіричною дійсністю. Так вивчається рівень дозвіллєвої кваліфікації молоді з метою розширення спектра форм культурологічних акцій або аналізується особистість та її діяльність у системі засобів масової комунікації та визначається рейтинг джерел інформації серед різних груп споживачів. У всіх випадках виникає запитання: “Що являє собою “дозвіллєва кваліфікація”, “рейтинг джерел інформації” у рамках конкретного соціологічного дослідження. 

В українській соціологічній думці є різні погляди щодо класифікації конкретно-соціологічних досліджень. Існують такі класифікації соціологічного дослідження: 

За предметом дослідження – соціально-економічні, соціально-політичні, соціальнопедагогічні тощо; 

За метою визначення динаміки розвитку об’єкта – повторні, панельні, моніторингові; За методом дослідження – розвідувальні (пілотажні та зондажні); 

За типом та рівнем – теоретичні, емпіричні, емпірико-теоретичні, фундаментальні, прикладні; За умовами дослідження – польові, лабораторні;

За отриманими знаннями – новаторські, компілятивні; 

За роллю в науці – фіксування фактів, перевірка гіпотез, узагальнюючі, аналітичні, прогностичні, ретроспективні; 

За масштабом об’єкта – міжнародні, загальнодержавні, регіональні, всезагальні, вибіркові, локальні, галузеві тощо. Російський соціолог В.О.Ядов вважає ефективними такі види соціологічних досліджень – теоретико-прикладні, теоретико-методологічні та оперативні.

 Існують також інші класифікації соціологічних досліджень. Наприклад, такі:

1. Пілотажне або зондажне. 

2. Інформаційне або описове.

3. Аналітичне.

 М.Горшков та Ф.Шерега пропонують такі види досліджень: розвідувальні, описові, аналітичні, експериментальні, а опитування поділяють на масові та спеціалізовані. Як різновид аналітичного дослідження ці автори виділяють експеримент. 

В.І.Кушерець і В.А.Полторак класифікують соціологічні дослідження за методами і формами їх проведення. На їхню думку, у прикладній соціології можна виділити такі види досліджень: контент-аналіз, спостереження, соціометрія, лінгвосоціологічні процедури, соціальний експеримент, опитування.

Методи проведення соціологічних досліджень. При розгляді цього питання слід зазначити, що жоден з методів соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені пізнавальні можливості. А тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів, є методи або адекватні або неадекватні поставленому дослідником завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю, але й дотримуванням правил його застосування.

Найбільш економічним з точки зору затрат праці та аналіз документів. Він має й ряд інших переваг у порівнянні з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад про підприємство в цілому і його робітників та службовців. Ця інформація носить об'єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які зв'язані з якістю такої інформації.

Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Документами є: письмові документи (державні архіви, архіви організацій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва - картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Є два основних типи аналізу документів:

традиційний (класичний);

формалізований (контент-аналіз).

Традиційний метод аналізу - це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору - інтерпретацію з'ясування змісту документа. Слабкість такого аналізу в його суб'єктивності.

Щоб позбутись елементів суб'єктивізму традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна провести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об'єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об'єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв'ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо.

Важливий метод соціологічного дослідження - спостереження. У соціологічному дослідженні під спостереженням мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньому сприйнятті й реєстрації соціальних фактів, які можна проконтролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші методи збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспективних судженнях індивідів.

Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, яка необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описати послідовність своїх дій. Спостереження використовується як джерело інформації для побудови гіпотез, служить для перевірки даних, отриманих за допомогою інших методів.

Метод спостереження в соціології класифікується за такими принципами: за мірою формалізованості (структуралізоване й неструкту-ралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене), за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спостереження) тощо.

Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей - респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів, по-друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв'ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (глядачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т. ін.), очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т. ін.

Найбільш поширений вид опитування - анкетування. Воно є груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15-20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

Соціологічна анкета - це система запитань, об'єднаних єдиним дослідницьким задумом і спрямованих на з'ясування кількісно-якісних характеристик об'єкта і предмета аналізу. До анкети висувається ряд вимог, яких треба дотримуватись при їх конструюванні. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо.

Інтерв'ювання. Цей метод опитування зараз використовується рідше, ніж методи анкетування. Інтерв'ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв'ю: формалізоване, фокусовано, вільне.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінформованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань - анкети або бланк-інтерв'ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв'ювання експертів.

Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інформації. Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності в соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дослідників для вирішення завдань управління суспільними процесами.

У суспільствознавстві відрізняють такі види дослідження:

по-перше, соціологічні, економічні (господарські), педагогічні, правові, соціально-психологічні та інші експерименти;

по-друге, реальні (натурні), тобто польові або лабораторні,

по-третє, експерименти на моделях - математичних чи визначених за вибіркою, тобто модельні експерименти.

Соціометричний метод. Перед соціологами постають завдання, які пов'язані з вивченням соціальних і соціально-психологічних процесів у малих групах - бригадах, відділах, малих підприємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціометрії. Термін «соціометрія» походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis - товариш, співучасник, компаньйон і metrum - вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов'язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціометричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникнути у стосунки всередині групи, визначити її лідера.

Використані джерела: 

1. https://eprints.oa.edu.ua/369/1/verbec.pdf

2. https://docs.google.com/document/d/1fmPHgr5NTaNWfLyXzeMr7K_DI1j2prhvyzMBt6-lKAE/edit

3. https://eprints.oa.edu.ua/376/1/metodolog.pdf

Педагогічна конференція

Сьогодні була заключна конференція, на якій  представник з кожної школи виступав зі звітом щодо проходження педагогічної практики групи студентів вцілому.

http://prezi.com/lun9njwkktym/?utm_campaign=share&utm_medium=copy

Матеріали з педагогічної практики

На педагогічній практиці проводили виховні та позакласні заходи. Їх ви можете знайти, натиснувши на відповідні зображення унизу блогу.

Педагогічна практика. День двадцять восьмий

Ось педагогічна практика і підійшла до свого кінця. Провівши мінімум по 10 уроків, виховні години, можна зробити висновки, що кожен практикант протягом практики проявив себе лише з найкращої сторони, став більш відповідальним та зрозумів, чи правильно обрав професію. Ми отримали можливість застосувати набуті протягом навчання в університеті теоретичні знання на практиці, побачити. Також побачили, що діти одного віку можуть бути досить різними і що може бути дієвим в одному класі, в іншому  не спрацює. Побачили, що робота у школі не така вже й легка, потребує глибоких знань з предмету, методики викладання, педагогіки та  психології. 

Перед святом 8 Березня привітали вчителів з наступаючим святом, подякували за надану можливість вчителювати, за своєчасні та дієві поради щодо організації навчального та виховного процесу, за методичні поради та поради, пов'язані з підтриманням дисципліни.

Кінець...

Педагогічна практика. День двадцять сьомий

Карантин затягнувся на весь тиждень, тому сьогодні у школі ми продовжили оформлювати звіти, перевіряли наявність усіх записаних виховних годин та уроків, дописували конспекти проведених уроків.

Педагогічна практика. День двадцять шостий

Через дуже "теплу" весняну погоду нашу школу зачинили на карантин. Тому нашу практику ми продовжили вже без дітей. 

Цього дня працювали в учительській. Заповнювали документацію, підписували журнал у вчителів, перевіряли зошити.